Эммелина действительно имела странный вид. Я позволила ей надеть один из этих нелепых старомодных нарядов, а сияющая красота ее глаз не оставляла в них места для таких скучных пустяков, как проблески разума.

!

"...не советую вам уделять слишком много внимания второстепенным персонажам. Это не их история. Они появляются в нужный момент и в нужный момент исчезают, чтобы больше не появиться. С них довольно и этого".

!

– Когда ты есть ничто, пустое место, остается только дать волю фантазии. Ты стараешься хоть чем-нибудь заполнить пустоту.

!

Вона уявила собі, як люди, освітлені місяцем, лежать у своїх ліжках, загорнувшись в укривала, і дихають рівно й саокійно, бо їм нема чого там боятися, всім укупі. "А ми ось тут, - подумала Лавінія, - ступаємо по напеченому сонцем нічному тротуару і над нами лише поодинокі вуличні ліхтарі.

Главное — не та я, что тут лежит, а та, что сидит на краю кровати и смотрит на меня, и та, что сейчас внизу готовит ужин, и та, что возится в гараже с машиной или читает книгу в библиотеке. Все это — частицы меня, они-то и самые главные. И я сегодня вовсе не умираю. Никто никогда не умирает, если у него есть дети и внуки. Я еще очень долго буду жить. И через тысячу лет будут жить на свете мои потомки — полный город! И они буду грызть кислые яблоки в тени эвкалиптов. Вот мой ответ всем, кто задает мудреные вопросы.

Искать кроликов в шляпах — гиблое дело, все равно как искать хоть каплю здравого смысла в голове у некоторых людей.

Всякий город – Нью-Йорк, Чикаго – со всеми своими обитателями издали кажется просто выдумкой. И не верится, что и я существую здесь, в штате Иллинойс, в маленьком городишке у тихого озера. Всем нам трудно поверить, каждому трудно поверить, что все остальные существуют, потому что мы слишком далеко друг от друга. И как же отрадно слышать голоса и шум и знать, что Мехико – Сити все еще стоит на своем месте и люди там все так же ходят по улицам и живут…

Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам'ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося.

Час має гипнотичний вплив. У дев'ять років людина вважає, що вона завжди була дев'ятирічна й лишиться такою довіку. У тридцять їй здається, ніби вона отак і баланскє стільки років на цій прекрасній грані розвитку життя. А потім, коли тобі мине сімдесят, то ти вже назавжди, довіку будеш сімдесятирічний. Ти живеш, замкнений у цьому сьогоденні, чи то молодому, чи то старому, але іншого сьогодення тепер для тебе не існує.

...час минає без вороття. Ось ти все намагаєшься бути такою, як раніше, а не такою, яка ти є сьогодні.Навіщо ти зберігаєш усі оті старі квитки й театральні програмки? З часом вони тільки завдаватимуть тобі болю. Викинь їх геть, моя люба.