Пригоди Синдбада Мореплавця

Часом повість нагадує коктейль із різних казок: про золоту рибку й про Кощія Безсмертного, перевтіленого в чаклуна Барбеля. Тільки тепер його смерть – у кінчику рибальської вудочки… Для арабського Синдбада подорожі – невід’ємна частина життя, оскільки він купець, натомість у книжці польського письменника жага подорожей переходить то в манію, то в божевільне гоніння за принцесами й свіжими враженнями. Пригоди замішані на кумедному абсурді. Всі Синдбадові біди трапляються з ним через адресований йому лист Морського Диявола. Виходить, що жага мандрів – диявольські підступи. Це щоб діти раз і назавжди собі затямили. Якщо ж придивитися пильніше, то нещастя переслідують хлопця з вини одного великого графомана з амбіціями. Цього графомана звуть дядько Тарабук, і він – найцікавіший образ у повісті поряд із бешкетником Морським Дияволом. Тарабук – поет, точніше віршотворець, римач. Дядько висміюється з любов’ю, але нещадно: «Дядько Тарабук кохав поезію, але ненавидів граматику. Писав він з помилками і зазвичай робив дві-три помилки на слово…» Тарабукові вірші позбавлені сенсу, навіть риби на морському дні плюються від списаного ним паперу, а справжній поціновувач поезії Морський Диявол вважає, що «і осел писав би краще». Звідки цей сарказм на адресу поезії авангарду й символізму? Питання лишається відкритим. Хтозна, можливо, все просто й авторові справді допекли свою неграмотністю численні віршомази…